Увійти

21

бер. 2016

Військовослужбовець довів незаконність звинувачень держави по факту втрати зброї, військової техніки та майна частини

Вже не перший раз громадська організація «MART» зіштовхується із зверненнями військовослужбовців, яких з тих чи інших причин звинувачують у втраті особистої зброї або майна військової частини на території зони проведення антитерористичної операції.

Причому, трапляються випадки, коли звинувачення та відповідальність, які накладаються на військових просто суперечать здоровому глузду.          

І, ось, нещодавно, отримав щасливу розв’язку один із саме таких випадків. Майже 2 роки тривала  боротьба колишнього військовослужбовця за свої права і, нарешті, –  перемога!!!!!

На початку  2015 року, з проханням про допомогу до громадської приймальні громадської організації «МАRТ» звернувся  пан Д.  На той час  він разом із адвокатом пройшов дві  судові інстанції   у справі  про  визнання протиправним  та скасування неправомірного наказу про його звільнення  з військової служби.

ГО «МАRТ»  справа була визначена як стратегічна та направлена для її  подальшої підтримки Української Гельсінської  спілки з прав людини.

Причинами звинувачень з боку державних органів стали події 31  травня 2014 року, пов’язані із самовільним захопленням незаконними бойовими угрупуваннями  самопроголошеної ЛНР військової частини, у м. Луганськ, де проходив військову службу пан Д., на посаді  заступника командира військової частини  по роботі з особовим складом. Військова частина   була розташована у житловому будинку   поряд з іншими  житловими будинками та дитячими  майданчиками.

В  подальшому,   військове командування ініціювало  проведення  службового розслідування  за фактом втрати зброї,  військової техніки та майна військової частини. Очевидно, не беручи до уваги особливостей обставин, що склалися, після проведення розслідування,  начальником генерального  штабу Збройних Сил України – Головнокомандувачем  Збройних Сил України  було  видано наказ про позбавлення пана Д. військового  звання та звільнення  з військової служби.

Не погоджуючись із  наказом пан Д. подав адміністративну позовну заяву до суду про визнання протиправним  та скасування вищезазначеного наказу.

За наслідками судового розгляду справи 07 листопада  2014 року було винесено постанову Окружного адміністративного суду м. Києва, якою позовну  вимоги  пана Д. було задоволено.

Однак, начальником генерального  штабу Збройних Сил України – Головнокомандувачем  Збройних Сил України   було подано апеляційну скаргу, яка була задоволена Київським  апеляційним адміністративним судом 14 січня 2015 року.

Рішення Київського  апеляційного адміністративного суду скасовувало  постанови окружного адміністративного суду м. Києва.

В свою чергу, з надією добитися справедливості, пан Д. звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України.

Скарга колишнього військовослужбовця була розглянута 09 лютого 2016 року  Вищим адміністративним судом  України, який прийняв ухвалу про часткове скасування постанови Київського  апеляційного адміністративного суду та направлення справи  на новий розгляд до Київського апеляційного адміністративного суду для повного  з’ясування обставин справи. 

Підставою  такого рішення стало те, що під час судового розгляду справи у суді апеляційної інстанції було залишено поза увагою доказ – лист голови  комісії з провадження службового  розслідування, що мав суттєве значення для правильного  вирішення  справи по суті.

Українською Гельсінською спілкою з прав людини на адресу  суду було направленоAmicus curiae, в якому  експертом  Аркадієм Бущенко було викладено  аргументи та докази, на які варто загострити увагу суду з відповідним аналізом норм міжнародного права, а також практики Європейського суду  з прав людини.

10 березня  2016 року у  Київському апеляційному суді м. Києва  було винесено ухвалу, якою  апеляційну скаргу начальника генерального  штабу Збройних Сил України – Головнокомандувача  Збройних Сил України  залишено  без задоволення, а  рішення окружного адміністративного суду м. Києва залишено без змін.  

Правовим обґрунтуванням такого рішення суду став той факт, що під час прийняття наказу про звільнення не було  враховано характер та обставини вчинення  правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та  рівень знань про порядок  служби та досягнуті  успіхи  пана Д. під час проходження військової  служби.

Нарешті, після довгих судових тяганин, порушені права військовослужбовця були відновлені.

Інна Сімакіна, координатор юридичної приймальні ГО "MART"

comments powered by Disqus